Зараз я розумію, що нема нічого дивного в тому, що настільки приємне місце приваблює людей, які більш за все цінують рівень життя. Кембрідж з гарним кліматом, виявляється, зовсім не Кембрідж. Люди, яких ви зустрінете в Кембріджі потрапили туди не випадково. Вам потрібно піти на жертви, аби бути там. Він дорогий, бруднуватий, і погода там часто жахлива. Тому люди, яких ви зустрінете там, – це ті люди, що воліють жити разом із найрозумнішими навіть попри те, що це означає жити в дорогому, брудному місці з жахливою погодою.

Під час написання цих рядків мені здається, що Кембрідж є інтелектуальною столицею світу. І я розумію, що це звучить як безглузда заява. Але що робить її ближчою до правди, так це те, що подібні заяви про інші місця будуть звучати ще більш безглуздо. Американські університети здаються мені найкращими, якщо судити по амбіціям їх студентів. І яке інше місто Америки може зробити серйознішу заяву? Нью-Йорк? Там багато розумних людей, але вони губляться в набагато більшому потоці первісних людей у костюмах. Район затоки Сан-Франциско теж налічує багато розумників, але знову ж таки – вони сильно розбавлені; там є два чудових університети, але вони знаходяться далеко один від одного. Гарвард та Массачуссетський Технологічний Інститут знаходяться практично поруч по мірках Західного узбережжя і вони оточені близько 20 іншими коледжами та університетами. ^[1]

Кембрідж являється містом, чия основна промисловість – ідеї. Так само як для Нью-Йорку – гроші, а у Кремнієвій долині – стартапи.

---

Говорячи так про міста ми в першу чергу маємо на увазі їх населення. З давніх давен міста були єдиним великим скупченням людей, тож ці два поняття є синонімами. Але з тих прикладів, що я навів ми також бачимо наскільки все змінюється. Нью-Йорк – класичний мегаполіс. А Кембрідж – лише частина міста, А Кремнієва долина – і того менше (Сан Хосе хоч і видає з себе столицю Кремнієвої долини насправді нею не є. Це всього лиш 178 квадратних кілометрів у ньому).

Можливо Інтернет це змінить ще більше. Можливо колись найбільш важлива спільнота, до якої ви будете належати, буде віртуальною і не залежатиме від того, де ви мешкаєте фізично. Але я б на це не закладався. Фізичний світ має дуже високу швидкість передачі даних і деякі слова, якими говорять міста не можна вимовити у віртуальному світі.

Одне з найбільш захоплюючих речей які можна відчути приїхавши до Кембріджа навесні – це гуляти вулицями надвечір, коли можна бачити кімнати будинків. Гуляючи ввечері по Пало-Альто ви не побачите нічого, окрім блакитного кольору телеекранів. У Кембріджі ви побачите стелажі вщент забиті багатообіцяючими книжками. Мабуть Пало-Альто 1960-го нагадував-таки Кембрідж, але зараз нізащо не скажеш, що колись там був університет. Сьогодні це лише один з багатих сусідів Кремнієвої долини. ^[2]

Місто розмовляє з тобою ніби ненароком – речами, що ви бачите у вікнах, чи обривками розмов, що ви підслухали. Це не те, що ви можете знайти, а те, що вам ні за що не вимкнути. Один із професійних ризиків у Кембріджі – це підслухати розмову людей, які використовують питальну інтонацію у стверджувальних реченнях. Але загалом я все таки оберу Кембріджські розмови, аніж Нью-Йоркські чи Кремнієвої долини.

Моя подруга, що переїхала до Кремнієвої долини наприкінці 90-х сказала, що найгіршою річчю там була низька якість підслуханих розмов. Тоді я подумав, що вона занадто ексцентрична. Звісно, бува цікавим підслуховувати, але невже якість цих розмов настільки важлива, щоб із-за неї обирати місце проживання? Тепер я розумію що вона мала на увазі. Розмови, які ти почув розкажуть тобі про людей, серед яких ти знаходишся.

Photo by Mathieu Thouvenin

Наскільки б рішучо ви не були налаштовані, не піддатися впливу людей навколо буде дуже важко. Звісно, це не означає, що ви будете займатись лише тим, що очікує від вас місто, але вас знеохотить, коли ніхто навколо не поділятиме ваші зацікавлення.

Є певний дисбаланс між заохоченням та знеохоченням. Такий само як між надбанням та втратою грошей. Більшість людей переоцінюють зменшення прибутків: вони працюватимуть краще, аби не втратити долар, аніж аби заробити зайвий. Так само незважаючи на те, що навколо багато людей, які достатньо сильні аби не робити те, що вони мали б робити в певному середовищі, є лише кілька людей здатних продовжувати займатись справою на яку начхати всім навколо.

Тому що амбіції певною мірою несумісні, а захоплення чимось – це гра з нульовою сумою. Кожне місто має тенденцію зосереджуватись на одному типі амбіцій. Причина чому Кембрідж – інтелектуальна столиця полягає не лише в тому, що там сконцентровані розумники, а ще й в тому, що люди там нічим іншим не переймаються. Професори в Нью-Йорку та в районі затоки Сан-Францско – люди другого сорту. Звісно, лише до тих пір поки вони не почнуть колотити гроші чи клепати стартапи відповідно.

Це все підштовхує нас до відповіді на питання, яке люди з Нью-Йорку задають з часів краху дот-комів: чи зможе Нью-Йорк перерости у осередок стартапів та стати суперником Кремнієвої долини? Одна причина, чому це дуже малоймовірно – це те, що людина, яка почне стартап в Нью-Йорку буде вважатись мешканцем другого сорту. ^[3]: В Нью-Йорку вже є те, що його мешканці цінять набагато більше.

В довгій перспективі це може зашкодити Нью-Йорку. Владу нових технологій з часом можна перевести у гроші. Таким чином піклуючись більше про гроші та менше про владу (аніж Кремнієва долина) Нью-Йорк визнає ті самі речі, але повільніше. ^[4]: І насправді він вже програє долині на власному полі: співвідношення мешканців Нью-Йорку та Каліфорнії, що входять до Forbes 400 (400 найбагатших американців) зменшився з 1.45 (81:56), коли список було вперше опубліковано в 1982 до 0.83 (73:88) у 2007.

Photo by Giuseppe Moscato

Не всі міста розмовляють. Лише ті, що є осередками певних амбіцій. І часто складно сказати про що говорить місто не поживши там. Я розумію про що говорить Нью-Йорк, Кембрідж та Кремнієва долина, бо я жив там по кілька років. Вашінгтон та Лос-Анджелес, здається, теж розмовляють, але я не прожив там достатньо, щоб з певністю сказати про що саме.

Значущою у Лос-Анджелесі мені здається слава. Там є Список людей на яких найбільший попит. Вами будуть захоплюватись, якщо ви будете в цьому списку, або дружитимете з кимось із нього. Окрім цього все інше схоже на Нью-Йорк, хіба що з більшим значенням привабливої зовнішності.

У Вашінгтоні найбільше цінуються ваші зв’язки. Там потрібно бути “інсайдером”. На практиці все працює аналогічним до Лос-Анджелеса чином. Там теж є Список і ви маєте бути або в ньому, або знати когось із нього. Єдина різниця – це те яким чином формується Список. І навіть це не так вже і суттєво відрізняється.

Наразі слова Сан-Франциско схожі на Берклі: ти маєш жити краще. Але це зміниться, коли достатня цількість стартапів оберуть Сан-Франциско замість Долини. Під час бульбашки дот-комів там були передвісники краху: потурання примхам типу придбання дорогих офісних меблів. Навіть зараз я з підозрою ставлюсь до стартапів, що обирають Сан-Франциско. Але коли там з’явиться критична маса гарних стартапів це перестане бути примхами, тому ще центр Кремнієвої долини зміститься туди.

Я не знайшов нічого подібного Кембріджу по інтелектуальним амбіціям. Оксфод та Кембрідж (Англійський) нагадують Ітаку чи Ганновер: слова звучать, але не настільки гучно.

Париж був колись значним інтелектуальним центром. Якби ви поїхали туди в XIV сторіччі можливо він говорив би голосом Кембріджа. Але я пробував трохи пожити там минулого року і зрозумів, що амбіції його мешканців – не інтелектуальні. Париж каже: роби все стильно. І мені це сподобалось. Париж – єдине місто в якому я жив, де люди щиро цінують мистецтво. У Америці лише кілька багатіїв купують оригінальні витвори мистецтва, але і там не знайдеш чогось більш цінного, але з менш відомим авторами. А у вікнах парижан надвечір помітно, що люди там справді цінують зображення на картинах. З усіх міст що я знаю, у Парижі найцікавіше піддивлятись ^[5].

Є ще кілька слів, що я чув від міст. У Лондоні ви все ще (ледь-ледь) почуєте слова про те, що ви маєте бути більш аристократичним. Якщо прислухатись, то це саме можна почути в Парижі, Нью-Йорку та Бостоні, але зараз я мабуть і не почув би цього, якби не намагався відчайдушно знайти цю хвилю, щоб дізнатись чи залишилось щось від радіостанції.

---

Photo by Ryan Hyde

Тож повний список ідей, які і я почерпнув від міст це: багатство, стиль, мода, приваблива зовнішність, слава, політична влада, економічна влада, інтелект, соціальний статус та рівень життя.

Мені стало недобре, коли я вперше зробив цей список. Я завжди вважав амбції гарною річчю, але зараз я зрозумів, що це тому, що я враховував лише близькі мені амбіції. Якщо дописати все, чого можуть прагнути в житті люди, цей список виглядатиме не так вже привабливо.

Розглянувши його більш детально я побачив кілька дивних з історичної точки зору речей. Наприклад, зовнішня привабливість не була б у списку років так 100 тому (хоча водночас була б там 2400 років назад). Це зажди було прерогативою жінок, але наприкінці XX сторіччя схоже, що це стало мати значення і для чоловіків. Я не впевнений чому саме – можливо збіг кількох обставин: збільшення влади жінок, збільшення впливу акторів як моделей та той факт, що люди працюють у офісах: ви не можете красуватись у одязі, який занадто крикливий для заводського цеху, тож доводиться красуватись власним тілом.

Мода – інша річ, яку не видно було 100 років тому. Чи було? Це означає знати що є що. Тож можливо вона просто підмінила частину соціального статусу, яка полягала у тому, аби завжди бути “в курсі”. Це могло б пояснити чому моду так цінують в Лондоні: це друга версія традиційного англійського задоволення від неясних знаків, які розуміють лише утаємничені.

Чи має хтось, хто хоче творити великі справити жити у великому місті? Ні. Всі великі міста надихають на ті чи інші амбіції, але не вони єдині. Для деяких робіт достатньо мати поруч кілька талановитих колег. Економічна влада була б у списку і 100 років тому, але її значення змінилося. Раніше вона означала контроль над значними людськими та сировинними ресурсами. Зараз вона означає здатність спрямовувати розвиток технологій і багато з людей здатних на це геть не багатії: типовий приклад – лідери проектів з відкритим кодом. Капітани Індустрії минулих часів мали лабораторії з розумними людьми, які створювали для них нові технології. Нова порода капітанів це розумники самі по собі.

Оскільки ця сила привертає все більше уваги, інша випадає зі списку: соціальний статус. Я думаю, що ці речі пов’язані. Економічна влада, багатство, соціальний статус – різні назви одного і того ж у різних його фазах: економічна влада перетворюється на багатство, а багатство – на соціальний статус. Тобто погляд на предмет захоплення всього лиш піднімається вище по струмку.

---

Що пропонують міста – це аудиторію та джерело однодумців. Це не так критично для математиків та фізиків, де вам не потрібен ніхто, окрім однодумців, а завдяки чітким критеріям оцінки знайти потрібних людей дуже легко. У таких сферах як математика та фізика все що вам потрібно – це відділ з правильними коегами. А знаходитись він може будь-де: наприклад, в Лос-Аламос, штат Нью-Мексико.

У таких сферх як мистецтво, література чи технології потужне середовище має вирішальну роль. У них найкращі не завжди зручно гуртуються на найкращих університетських кафедрах та дослідницьких лабораторіях – частково тому, що у цих випадках талант складніше оцінити, а частково тому, що їм не потрібно спиратись на освітні чи дослідницькі гранти, щоб розвиватись. Саме для цих хаотичних сфер найкраще перебувати у великому місті: вам потрібно заохотливе відчуття, що люди навколо вас цінують те, що ви робите і оскільки вам потрібно буде шукати однодумців самостійно вам потрібен набагато більший вибір, який запропонує лише велике місто.

Вам не треба проживати все життя у великому місті, щоб отримати з цього користь. Найважливіші роки – це початок та середина вашої кар’єри. Точно не є необхідністю зростати у великому місті, як і не має значення чи підете ви в ньому до коледжу. Для більшості студентів коледжу світ з кількох тисяч людей й так достатньо великий. До того ж у коледжі вам ще не випаде найскладніше завдання: знайти собі новий виклик.

От коли ви зробите наступний і набагато складніший крок вам в нагоді стане місце, де можна буде знайти однодумців та натхнення. І вам можна буде покинуте це місце, коли ви знайдете і те, і інше. Імпрессіоністи жили по типовому шаблону: вони народжувались по всій Франції (Піссарро народився на Карибах) і помирали по всій Франції, але що було визначальним у їх житті – це роки проведені разом в Парижі.

Photo by Mohamed Muha

Поки ви ще не знаєте чим будете займатись і де саме знаходиться центр ваших устремлінь, найліпше було б пожити у кількох містах поки ви ще молоді. Ви не відчуєте про що говорить місто не поживши там і навіть не зможете сказати чи воно розмовляє взагалі. Часто інформація буде неправдивою: я спробував жити у Флоренції, коли мені було 25 думаючи, що це буде осередок мистецтва, але схоже, що я спізнився на 450 років.

Навіть коли місто є живим центром амбіцій ви не зможете сказати напевно чи воно резонує саме з вашими поки самі не почуєте його. Коли я переїхав у Нью-Йорк я був дуже вражений. Це захоплююче місце. Тож мені знадобився деякий час, аби зрозуміти, що я не схожий на його мешканців. Я продовжував шукати Кембрідж у Нью-Йорку. Схоже, що він знаходився на його околицях: околицях, до яких летіти годину літаком.

Деякі люди у 16 років знають чим будуть займатись, але у більшості амбітних дітей, амбіції здаються ненаправленими. Вони просто знають, що будуть робити щось значуще. Просто ще не визначились будуть вони рок-зіркою, чи нейрохірургом. І в цьому нема нічого поганого. Але якщо у вас типова амбітність, то вам потрібно буде знайти своє місце проживання методом спроб та помилок. Можливо ви спочатку знайдете місце, де вам буде комфортно і тільки тоді визначитесь зі своїм покликанням.

---

1. Це одна з переваг того, що університети у вашій країні не підконтрольні державі. Коли держава визначає як розподілити ресурси, політизований підхід змушує розширювати географію. Жоден уряд не розмістить два найкращі університети в одному місті, якщо це не столиця (але це спричинить інші негаразди). Та науковці схильні гуртуватись не менше, аніж інші і за наявності свободи вибору використають ті ж переваги. ↩︎

2. У Пало-Альто все ще є кілька старих професорів, але вони поступово вимирають і їх будинки перетворюються на вульгарні котеджі для віце-президентів бізнес-департаментів. ↩︎

3. Скільки разів ви читали про засновників стартапів, що продовжували жити невибагливо, коли їх компанії злітали? Хто продовжував одягати джинси та футболки, водити старі машини, які купили ще в університетські часи і т.д.? Якби ви спробували зробити це в Нью-Йорку, то на вас би дивились як на лайно. Якщо ви йдете у фешенебельний ресторан у Сан-Франциско в джинсах та футболці – вони приязні до вас; хтозна хто ви такий? Але не в Нью-Йорку.
   Одина з ознак потенціалу міста як технологічного центру – це кількість ресторанів, куди піджак для чоловіка – необхідний елемент дрес-коду. Згідно Zagat (http://www.zagat.com/): жодного у Сан-Франциско, , Лос-Анджелесі, Бостоні та Сіетлі. 4 у Вашінгтоні, 6 у Чікаго, 8 у Лондоні, 13 у Нью-Йорку та 20 у Парижі.
   (В списку Zagat “Ritz Carlton Dining Room” у Сан-Франциско вимагає піджак, але я не міг в це повірити і передзвонив перевірив – це неправда. Насправді єдиний ресторан на всьому Західному узбережжі, що вимагає піджак – це “The French Laundry” у Долині Напа) ↩︎

4. Ідеї – це ще один крок вище по течії від економічної влади, тож не виключено, що інтелектуальні центри типа Кембріджа одного дня зможуть випередити Долину як та у свій час Нью-Йорк.
   Зараз це малоймовірно. Наразі Бостон все більше і більше відстає. Єдина причина чому я згадав цю можливість – те, що шлях від ідеї до стартапу останнім часом став набагато коротшим. Зараз парі хакерів набагато простіше заснувати стартап, аніж це було 10 років тому. Якщо екстраполювати це ще на 20 років, можливо баланс почне зміщуватись назад. Я б не закладавіся на це, але не закладався б і проти цього. ↩︎

5. Якщо Париж – це місце, де найбільше цінують мистецтво, то чому Нью-Йорк став центром арт-бізнесу? Тому що в XX сторіччі мистецтво як бренд відділилося від мистецтва самого по собі. Нью-Йорк – це місце з найбагатшими покупцями, але все, що вони вимагають від мистецтва – це бренд. А оскільки бренд можна заснувати на будь-чому з достатньо незрозумілим стилем, то можна використовувати і локальні витвори. ↩︎