Подивився цей мульт. При перегляді час від часу виникало відчуття дежавю з Еплсідом: навіть героїня теж зі спецназу і схоже намальована (але “яблучна” Дьюнан Ньют все ж, ІМХО, краща 🙂 ), я вже не кажу, що нас знову заставлять розбиратись в проблемах людей і… ну, не дроїдів-біороїдів, але теж дещо схоже. Спойлити не буду 🙂 Але про все по порядку.
Графіка. Враження досить таки суперечливі. По бойовках ніяких претензій нема: красиво, динамічно, і, чорт забирай, все видно (в потрібних місцях час уповільнюється – знаю, це зараз модно, але не всі це уміло використовують) і зрозуміло (агов, Голівуд! вчіться як треба знімати бійки з роботами: детально і без постійно дрижачої камери, коли не розбереш що воно там відбувається). Промальовка техніки непогана. Ну, не як в американських Трансформерах, звісно, але і бюджет тут поменше. А от по людських персонажах претензії є. По-перше, я нічого не маю проти, коли в 3Д мультику хтось там рухається трохи неприродньо (ну, не жива людина – що зробиш), але коли людина в обладунках (згадуємо “Appleseed” ще раз) рухається, а особливо бігає більш природньо ніж людина без них – це вже ненормально і дуже ріже око. По-друге, специфіка малювання персонажів. От тут якась дивина. Вони таки 3Д, але з небагатою кольоровою гамою та великою контрастністю. Таким чином в результаті воно виглядає майже як 2Д (знову ж нагадує “Appleseed”), але дуже дике якесь. Не сподобалося.
Звук. Музичний супровід так собі… 4Фінве: озвучка – російський войсовер дубляж.
Сюжет. Помітно японський, але дуже американський – я б його так охаректеризвував. Дуже американський тому що… ну, вгадайте хто вижив в кінці? 😉 Традиційна неубиєнність головних позитивних і негативних героїв – вони там в кінцівці мали здохнути принаймні двічі кожен. А от щодо японськості – я навряд зможу пояснити не зайспойливши: погодьтесь, не в дусі західної культури приносити в жертву місто, щоб змити сором (така собі оригінальна сеппука). А один кадр, де хлопчик бачить як “йорші” (ті, хто дивитимуться кіно зрозуміють про що я) поступово руйнують місто і підбираються ближче без тіні страху дивиться в обличчя смерті, чомусь нагадав мені історію, яку я нещодавно прочитав в “The Shambhala Guide To Kendo” (це книжка в якій описано історичні витоки кендо та філософія, яка за ним стоїть) – там восьмирічний хлопчик робив собі сеппуку вслід за братами, що вчинили невдалий замах на якогось там самурая.
Персонажі. От де-де, а тут повне лайно… Ніякого розвитку характерів помічено не було. З усього невеликого звіринця сподобалась лише Марія (до речі, вона, як на мене більше підходить на звання головної героїні, аніж Вексілл). Їй би ще поменше пафосу в словах (зал на деяких репліках тихенько хіхікав) і було б просто супер. А так більш і нема кого згадати. Вексілл і купа інших – шаблонні ляльки.
Річ таки більш-менш нормальна – для разового перегляду підійде. Десь так на 5-6 з 10. А порівняно з проглянутим мною в понеділок фільмом так взагалі ледь не шедевр.
Під катом трейлер щоб оцінити графіку 😉